Новина

Тамтешні бджолярі розповідають, що це давня порода диких бджіл, котрі відрізняються від своїх одомашнених  родичів сіруватим кольором та опушенням. І вони дійсно вилітають за взятком навіть в дощ.
Оселяються ці комахи здебільшого у великих дуплах дерев. Сергій Жила, співробітник  Поліського природного заповідника, розповідає, що на берегах річки Уборті, яка протікає північчю Житомирщини, є кілька дубів з товстими стовбурами, в дуплах котрих живуть і «трудяться» дикі бджоли.
В навколишніх селах Поліського заповідника  до сьогодні збереглася унікальна форма бджільництва — бортництво. Цим архаїчним промислом там займаються багато жителів, більшість з яких мають по кілька десятків колод-вуликів. До слова, бортницький осередок на території Житомирщини та Рівненщини – найбільший в Україні і за кількістю бджолосімей і за кількістю бортей. На території ж самого Поліського заповідника  та в 15-кілометровій зоні  навколо нього сконцентровано близько  двох тисяч бортей – це понад 70% всіх бортей в Поліссі.
Виготовити борть, вважай вулик,  -  справа непроста та досить трудомістка. Готують їх, як правило, з зими, а навесні вивозять до лісу. Справжній бортник має знати немало секретів, де і як розмістити борть, які приманки влаштувати, щоб її обрали бджоли. Заселившись у борть, ці невтомні комахи носять взяток до нього аж до жовтня. Виходить справжній лісовий мед з рослин різних сезонів.
Мед з бортей має унікальні смакові та цілющі властивості. Північні ліси нашої області є ідеальним середовищем  для «дикого» бджолярства, адже відстань, на яку бджола відлітає від вулика, може складати близько 3 кілометрів. Важливо, щоб на її шляху була лише лісова рослинність.
Складність виготовлення нових бортей ще й у тому, що традиційне бортництво орієнтоване на колоди довжиною 1,3-1,4 метра та від 50 см в діаметрі. Натепер така деревина є недешевою. Тому бортники в околицях Поліського заповідника нині апробують у природних умовах нову конструкцію борті з дощок.
У 2018 році бортництво внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. І хоча зараз цьому давньому промислу, за прогнозами Сергія Жили,  загрози зникнення  немає, проте складнощі все ж є.
І пов'язані вони, як не дивно, не з браком охочих займатися бортництвом, а через економічну складову. І самим лише статусом елементу культурної спадщини тут, на жаль, не зарадиш.
Складається ситуація, за якої є розуміння, що цей давній промисел наших пращурів потрібно зберегти, є зацікавлені люди у його розвитку, є багатюща медоносна база та  ідеальні природні умови – віддалені лісові регіони, де ще збереглися уламки архаїчного світогляду та способів господарювання.
Проте український бортницький мед не має такого ринку збуту, яким би він мав бути. Адже це особливий мед, дика бджола по-іншому його продукує, і цінність цього продукту - не в кількості, а в якості. Тому він мусить мати достойну ціну.
За словами Сергія Жили, справжні бортники, яких немало в селі Селезівка та в сусідніх населених пунктах,  знають достатньо секретів цього давнього промислу. Гріх буде, якщо їх досвід загубиться.
Український бортницький мед потрібно зробити впізнаваним, необхідно популяризувати це національне ремесло, розвивати  екотуризм тощо, словом зробити все можливе для збереження цього унікального пласту історичної культурної спадщини нашого народу.